Консультації для вихователів

Консультація для вихователів дітей груп раннього віку

«Вплив  забавлянки   на процес формування словника у дітей раннього віку»

 

             Ранній дошкільний вік, має особливе значення для мовного розвитку дитини. Незважаючи на той факт, що по своїй структурі і правилами мова являє собою одне з найбільших винаходів людства, діти, незалежно від країни проживання, історичних і географічних факторів, соціальних, політичних та економічних змін, які впливають на суспільство, з незвичайною легкістю засвоюють мову і опановують промовою в ранньому дитинстві. У ранньому дошкільному періоді діти вже володіють більш або менш певними уявленнями про те, що їх оточує. Вони поступово вчаться правильно комбінувати слова, об'єднуючи їх в невеликі фрази. Інтерес дитини до світу навколо продовжує зростати. Він швидко засвоює значення слів, що належать до оточуючих його предметів, прислухається до мови інших людей, пробує різні інтонаційні реакції. І для того, щоб дитина не просто пасивно накопичував словниковий запас, а вчився ефективно застосовувати його на практиці, в цьому віці вкрай важливо постійне, різноманітне спілкування дорослих з дитиною. Саме тому продуктивний розвиток словникового запасу дитини є одним з основних завдань дошкільної педагогіки.

            Розвиток мовлення неможливо без емоційних вражень дитини. Рідна мова, національна культура історично є благодатним і природним ґрунтом для розвитку емоційних прихильностей, розумових і мовленнєвих здібностей дитини. З давніх часів російського народу на допомогу в цій галузі приходить фольклор - особлива область народної творчості, яка створюється колективно народом і відображає його багатовіковий досвід і світогляд. При цьому одним з найбільш доступних джерел розвитку дитячої мови в ранньому віці є малі фольклорні форми (загадки, потішки, лічилки, колискові). Виховне, пізнавальне та естетичне значення малого фольклору величезна, його не даремно називають народною дидактикою. Несвідомо захоплюючись їм, дитячий розум швидко засвоює найпростіші естетичні і моральні вимоги, дізнається, що таке істинно народну мову, знайомиться з влучними виразами і художньо вірними описами природи і явищами навколишнього життя. На думку А.П.Усовой, з допомогою малих форм фольклору можна вирішувати практично всі завдання методики розвитку мовлення, поряд з основними методами та прийомами мовного розвитку дітей.

        Особливе місце серед засобів малого фольклору займають потішки (забавлянки) - ритмічні поетичні твори, які багато століть передавались від одного покоління до іншого і поступово придбали зміст і форму, відповідні законам дитячої естетики і психіки. Вони являють собою специфічну галузь народного творчості, що поєднує поетичну та музичну складову, світ дітей і світ дорослих. Потішки являють собою ігри дорослого з дитиною (з його пальчиками, ручками, ніжками тощо). З їх допомогою здійснюються ті емоційно-тактильні контакти дорослого і дитини, яких так не вистачає сучасним дітям, крім того вони дозволяють внести в навчальний процес елементи рухової активності, які пов'язані з формуванням мовленнєвої діяльності. Чим більше дрібних і складних рухів виконує дитина, тим більше ділянок мозку включається в роботу. Потішки розраховані на активність самої дитини, коли він виконує самостійно ігрові руху, співвідносить їх зі змістом. Вони розвивають мовленнєві центри мозку дитини, спонукають його до повторення спочатку дій, а потім і словосполучень, простих слів.      Забавлянка покликана позбавити дитини, відповідно змінюється ритміка пісеньки, вона не завжди співається, частіше розповідається, слова супроводжуються ігровими діями, несучи дитині необхідну словникову інформацію.

         У забавлянках, в так званій поезії плекання, закріплені історично склалися різноманітні прийоми виховання та мовленнєвого розвитку дитини кожного періоду його життя. Вони створені на словниковому матеріалі, який добре знайомий дітям раннього віку, близька їхньому розумінню. Саме слова потішок доступні сприйняттю дитини фактично з перших днів його життя. Жанр потішок як би вступає в ігрові відносини з дітьми, але не тільки змістом і призначенням свого вірша, але і звуком, словоформой, допомагаючи працювати над звукопроизношением і розширенням словникового запасу.

      Адресовані дітям потішки звучать, як ласкавий мамин говорок, висловлюючи турботу, ніжність, віру в благополучне майбутнє. Саме це робить їх психологічно близькими дитині. У зв'язку з цим використання потішок має особливу значущість в перші дні перебування дитини в ДНЗ, в період адаптації, коли маленька дитина потрапляє в незвичну обстановку, нудьгує по будинку, мамі, не розташований до спілкування. Правильно підібрана потешка допомагає йому впоратися з негативними емоціями, налагодити контакт з педагогом, налаштуватися на ефективну взаємодію і навчання. В нашій групі, де навчаються дошкільнята раннього віку, ми застосовуємо потішки з самих перших днів знайомства з дітьми, активно впроваджуємо їх у практику для підтримання правил режиму, до якого так важко звикнути вихованцю в незнайомих умовах. Для цього ми застосовуємо і старовинні, часто багато в чому забуті потішки, а також віршовані форми, створені сучасними авторами. Адже у дитини обов'язково повинно виникати відчуття спадкоємності поколінь. Часто - самі вносимо в них необхідні віршовані зміни в залежності від педагогічної ситуації. Наприклад, розсаджуємо дітей на сніданок: Каша смачна димить, / Віра кашу їсти сідає, / каша Дуже хороша, /Їли кашу не поспішаючи. / Ложка за ложкою, / Їли потроху.

          Молодші дошкільники часто вередують, коли потрібно одягатися на вулицю, це завдання для них ще дуже складна, її хочеться виконати самостійно, що не завжди виходить. Ми допомагаємо дитині одягнутися, примовляючи: «Ось вони чобітки: / Це - з лівої ніжки, / Це - з правої ніжки. / Якщо раптом піде дощик, / Чобіток не впаде!»

      Укладаємо дітей на полуденний сон, кажучи ласкаві слова, супроводжуючи їх відповідними рухами. Підходячи до кожного, поправляємо ковдру, гладимо по голівці, створюємо відчуття домашнього затишку: «Баю, бай, баю, бай, ти собачка не гавкіт, / Півник не кричи, Колю, Машу не буди. / Наші дітки будуть спати, / Так великі виростати. / Ось посплять довше - зростуть побільше».

       Застосовуємо ми забавлянки і для підйому дітей, після полуденного сну, особливо у дощову погоду, коли прокидатися особливо важко. По черзі піднімаючи малюків, супроводжуємо їх пробудження словами: «Потягуни-потягушечки / Від шкарпеток до макушечки! / Ми потягнемося-потягнемося, / Маленькими не залишимося!».

        Якщо у дитини щось болить, він ображений, втомився, приговариваем (погладжуючи і заспокоюючи з плавними рухами): «Тихо, дитино, не плач, киця принесе калач!/ Недалечко на мостику, несе калач на хвостику».

На вулиці ми з допомогою потішок вивчаємо з дітьми навколишній світ і його явища: «Тра-та-та! Тра-та-та! Рада снігу дітвора! / Тра-та-та! Тра-та-та! Ми ліпимо сніговика! / Ком на кому поставили, оченята підведемо - / Ніс-морквину вставимо, шапочку знайдемо. / Ось який сніговичок, товстий білий пухлячок!».

         Використовуємо забавлянки та при розвитку у дітей навичок самообслуговування та гігієни. Заохочуємо їх прагнення до самостійності, називаємо предмети одягу, взуття і читаємо відповідну потешку, вчимо вмиватися, чистити зуби після їжі, створюючи в дітей позитивні емоції: «Від водички, від водиці / Все посмішками іскриться! / Від водички, від водиці / Веселіше квіти і птахи! / Оля вмивається, / посміхається Сонцю!».

З допомогою потішок також вивчаємо частини тіла: «Рот мій вміє їсти, / дихати Ніс, а вушка слухати, / Глазоньки моргати-моргати, / Ручки - все схопити-хапати».

           Багато з досліджуваних потішок ми використовуємо і в ході ігор з дітьми з різними предметами, запам'ятовуючи їх зміст і послідовність дій, наприклад, укладаючи ляльку. Під час ігор діти із задоволенням згадують і промовляють слова потішок, якщо вони супроводжуються розгляданням сюжетних «живих» картинок - педагог, самі діти, ляльки та іграшки - все разом втягуються в процес і дозволяють наочно уявити собі жести, міміку, позу того чи іншого персонажа потішки, відчути своє ставлення до нього, правильно зрозуміти і емоційно передати зміст потішки, її слова. Дуже важливо використовувати і музичні забавлянки («Ну-ка всі встали в коло», «Хлоп», «Всім додому пора» та ін), розвиваючи мелодику й ритм висловлювань, для чого в нашій роботі застосовуються музичні аудіодиски.

Необхідно, щоб робота з потешками не обмежувалася тільки стінами дитячого садка. Вона повинна носити систематичний характер. Тільки тоді вона приносить позитивні освітні результати в розвитку словника дитини і позитивні емоції. Тому ми обов'язково залучаємо до роботи і батьків, пропонуючи їм разом з дітьми підготувати ілюстровані папки-портфоліо з потешками за різними темами, які регулярно проводимо батьківські збори, де розповідаємо, як формувати ті чи інші словникові та життєві навички у дитини через використання ігрових прийомів і художнього слова, роздаємо батькам методичні пам'ятки з набором потішок, щоб для дітей створювалася ідентична і звична розвиваюча обстановка і вдома, і на заняттях у ДНЗ. Діти та батьки із задоволенням беруть участь у цій спільній роботі, що зміцнює їх взаємодія та комунікаційні зв'язки. Крім того, в різному середовищі діти вчаться відчувати різну інтонаційну та емоційне забарвлення мови. Одна і та ж потешка у мами, тата, вихователя і самої дитини, у «виконанні» його улюбленої іграшки може звучати зовсім по-різному: з нотами радості, тривоги, жалю, ніжності, турботи і т.д. Потішки часто змінюються, отримуючи нові варіанти трактування у промові батьків і дітей.

           Наш педагогічний досвід використання потішок в ДНЗ дозволяє стверджувати, що вони відіграють значну позитивну роль у процесі розвитку словникового запасу у дітей раннього дошкільного віку. Через освоєння їх образів відбувається мовленнєвий знайомство дитини з навколишнім світом, закладається фундамент безперервної пізнавальної діяльності. Через потішки дитина не тільки опановує рідною мовою, але і, освоюючи його красу, лаконічність залучається до культури свого народу, отримує перші враження про неї. Потішки дозволяють результативно розвивати фонематичний слух дітей, адже в них використовуються звукосполучення - награвання, які повторюються декілька разів у різному темпі, з різною інтонацією, виконуються на мотив народних мелодій. Все це дозволяє дитині спочатку відчути, а потім усвідомити красу рідної мови, граматично правильну форму слова. Потішки вчать дитину бачити незвичайне у звичайному слові, формують пошану до результатів діяльності багатьох поколінь і уміння творчо застосовувати отриманий мовний досвід, словниковий запас в нестандартних ситуаціях. Крім того, вони сприяють руховій активності дитини, розвитку дрібної моторики, активізуючи роботу мозку, задовольняють потребу дитини в емоційному, тактильному контакті з дорослими. Тому діапазон використання потішок вкрай широкий. Вони таять у собі невичерпні навчальні можливості, накопичені народом, прекрасний мовний матеріал, який можна використовувати у всіх видах діяльності.

 

                    Професійне мовлення педагогів.

                                (консультація для вихователів)

    Культура мовлення є обов’язковим елементом загальної культури людини. Не випадково вважається, що мовлення людини – її візитна картка, оскільки від того, наскільки грамотно людина висловлює свої думки, залежить її успіх не лише у повсякденному спілкуванні, але й у професійній діяльності. Особливо актуальне це твердження щодо мовлення педагога, який працює з дітьми дошкільного віку.

    Дошкільний вік є сенситивним періодом мовленнєвого розвитку дитини, тому один з провідних напрямів діяльності вихователя дитячого садка – формування усного мовлення та навичок мовленнєвого спілкування, що спирається на володіння рідною літературною мовою.

Одним з основних механізмів оволодіння дітьми рідною мовою є наслідування. У дослідженнях основоположників методики розвитку мовлення дітей дошкільного віку Єлизавети Михеєвої та Фелікса Шохіна наголошується, що діти вчаться говорити завдяки слуху та здатності наслідувати. Дошкільники говорять те, що чують, оскільки внутрішні механізми мовлення у дитини утворюються лише під впливом систематично організованого мовлення дорослих. Автор однієї з методик розвитку мовлення дошкільників Муза Алексєєва відзначає, що, наслідуючи дорослих, дитина переймає не лише всі тонкощі вимови, слововживання, побудови фраз, але й ту недосконалість і помилки, які зустрічаються в їхньому мовленні.

     Саме тому до мовлення педагога дошкільного закладу сьогодні ставляться високі ви-моги, і проблема підвищення культури мовлення вихователя розглядається у контексті підвищення якості дошкільної освіти.

    Якість мовленнєвого розвитку дошкільників залежить від якості мовлення педагогів і від мовленнєвого середовища, яке останні створюють у дошкільному навчальному закладі. Видатні педагоги Єлизавета Михеєва та Євгенія Фльоріна особливу увагу приділяли створенню у дитячому садку розвивального мовленнєвого середовища як чинника розвитку мовлення дітей. На їхню думку, дошкільним працівникам необхідно ставити в обов’язок створювати таке середовище, в якому «мовлення дітей могло б розвиватися правильно і безперешкодно».

      У сучасних дослідженнях проблем підвищення культури мовлення педагога виділяють компоненти його професійного мовлення і вимоги до нього. 

   До компонентів професійного мовлення педагога відносяться:

• якість мовного оформлення мовлення;

• ціннісно-особистісні установки педагога;

• комунікативна компетентність;

• чіткий вибір інформації для створення вислову;

• орієнтація на процес безпосередньої комунікації.

      Серед вимог до мовлення педагога дошкільного закладу виділяють:

• правильність– відповідність мовлення мовним нормам. Педагогу необхідно знати і виконувати у спілкуванні з дітьми основні норми рідної мови: орфоепічні норми (правила літературної вимови), а також норми утворення і зміни слів;

• точність– відповідність змісту мовлення та інформації, яка лежить у його основі. Педагогу слід звернути особливу увагу на семантичний (смисловий) аспект мовлення, що сприяє формуванню у дітей навичок точності слововживання;

• логічність– вираження у смислових зв’язках компонентів мовлення і відносин між частинами та компонентами думки. Педагогу слід враховувати, що саме у дошкільному віці закладаються уявлення про структурні компоненти зв’язного вислову, формуються навички використання різних способів внутрішньо текстових зв’язків;

• чистота– відсутність у мовленні елементів, невластивих літературній мові. Усунення із активного мовлення не літературної лексики – одне із завдань мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку. Тому, зважаючи на те, що у цьому віці провідним механізмом мовленнєвого розвитку є наслідування, педагогу необхідно піклуватися про чистоту власного мовлення: неприпустимо використовувати слова-паразити, діалектні, жаргонні слова;

• виразність – особливість мовлення, що допомагає захоплювати увагу і створювати атмосферу емоційного співпереживання. Виразність мовлення педагога є потужним засобом впливу на дитину. Володіння педагогом різними засобами виразності мовлення (інтонація, темп мовлення, сила, висота голосу тощо) сприяє не лише формуванню довільності виразності мовлення дитини, але й повнішому усвідомленню дитиною змісту мовлення дорослого, формуванню вміння виражати своє ставлення до предмета розмови;

• багатство– уміння використовувати всі мовні одиниці з метою оптимального вираження інформації. Педагогу слід враховувати, що в дошкільному віці формуються основи лексичного запасу дитини, тому багатий лексикон самого педагога сприяє не лише розширенню словарного запасу дитини, але й допомагає сформувати у неї навички точності слововживання, виразності й образності мовлення; 

• доцільність – вживання у мовленні одиниць, відповідних ситуації та умовам спілкування. Доцільність мовлення педагога передбачає, насамперед, володіння відчуттям стилю. Урахування специфіки дошкільного віку націлює педагога на формування у дітей культури мовленнєвої поведінки (навичок спілкування, уміння користуватися різними формулами мовленнєвого етикету, орієнтуватися на ситуацію спілкування співбесідника і т.ін.).

    До цього переліку необхідно додати і правильне використання педагогом невербальних засобів спілкування, його уміння не лише говорити з дитиною, але й чути її.

Безумовно, знання педагогом дошкільного закладу зазначених вимог, їх дотримання і постійне вдосконалення свого мовлення – це запорука успішності роботи з мовленнєвого розвитку дітей у дошкільному закладі.

 

Як методично правильно організувати самостійну діяльність дошкільників?                 

 (Консультація для вихователів)

     Згідно сучасних вимог щодо організації життєдіяльності дітей в дошкільному закладі в режимі дня кожної вікової групи передбачений час на самостійну діяльність дітей (див. Режим дня). Вихователю слід пам'ятати, що час, коли дитина просто вільно переміщується груповим приміщенням з кутка в куток, не знайшовши собі заняття за інтересами, проходить для неї спонтанно, безпланово та безрезультатно. По відношенню до дитини - це аморально і негуманно, а по відношенню до вихователя - безвідповідально та непрофесійно. Час перебування дітей в дитячому садку має щоденно плануватися педагогами досить виважено і розумно, і кожній дитині протягом дня слід приділяти максимум уваги.

    Організовуючи самостійну діяльність дітей в ДНЗ, у центрах розвитку чи поза ними, вихователю варто пам'ятати, що активність кожної дитини (фізичну, пізнавальну, мовленнєву, художньо-естетичну, соціально-моральну, емоційно-ціннісну, креативну) треба регламентувати домірно, тобто кожний дошкільник має повністю реалізувати протягом дня свою потребу в активній творчій діяльності.

   Організовуючи самостійну діяльність дітей (вранці перед заняттями, у вільний від занять час, на першій чи другій прогулянці, у вечірні години тощо), педагогу варто враховувати такі поради:

починаючи організовувати самостійну діяльність дітей, необхідно представити їм повний набір можливих справ та завдань, розповісти про їх особливості та значимість, постійно поповнюючи центри розвитку (активності) дітей новими атрибутами чи видозмінюючи їх;

обговорити з дітьми вимоги до певних видів діяльності чи окремі правила, яких слід дотримуватися, працюючи у тих чи інших центрах розвитку дитини. Ці правила мають бути відомими і ставитися до всіх дітей в однаковій мірі, і вимагати їх дотримання кожною дитиною слід постійно - тоді у неї виробляється стала звичка: брати з дозволу, гратися обережно, не кидати, гортати сторінки охайно, ділитися з друзями, домовлятися про свої ролі, прибирати робоче місце, ставити на місце тощо;варто додатково мотивувати самостійну діяльність дітей.

    Наприклад, прибирання у столах чи шафках для роздягання, як правило, не викликає у них особливого ентузіазму, але одночасний пошук «секретику» обов'язково зацікавить маленьких дослідників;

 вихователь має наголосити, що кожна дитина може займатися тим, що їй до вподоби (варто ще декілька разів назвати всі можливі справи);

  запропонувати кожній дитині вголос повідомити про своє рішення та вибір і спробувати його пояснити;

  варто також повідомити дітям, що кожний з них може пізніше відмовитися від свого першого задуму і займатися іншою справою, але бажано, щоб кожна розпочата справа була завершеною;

  вихователь має обов'язково контролювати характер вибору дитини, заохочувати її, спонукати обирати складніші завдання чи допомогти іншим у завершенні справи;

  час від часу треба звертати увагу на вимоги та правила щодо виконання завдання дітьми;

  в процесі діяльності вихователь має демонструвати дитині свій інтерес та підтримку, впевненість у її можливостях, висловлювати оптимістичну позитивну випереджуючу оцінку (прийом ПВО);

  після закінчення роботи вихователь заохочує дітей до самооці-нювання, вдаючись до запитань: «Чи задоволений ти результатом (роботою)? Що тобі подобається в цій роботі, а що ні? Хто тобі допомагав? Чи зможеш зробити краще наступного разу? Які були у тебе труднощі?»

  Отже, підсумовуючи вищесказане, слід наголосити, що для належної організації самостійної діяльності дітей вихователі мають постійно дбати про збагачення предметно-ігрового розвивального середовища в групі, продумувати власне місце і роль у діяльності кожної дитини. Тривалість самостійної діяльності дітей може бути від кількох хвилин до години і більше.

Дитина протягом дня може неодноразово повертатися до обраної справи. Це можуть бути:

-          театралізована діяльність (ігри-драматизації, інсценівки, розігрування театрів);

-          мовленнєва діяльність (бесіди, читання художніх творів, розповідання з показом ілюстрацій, переказування, робота з картинками, з книжкою);

-          образотворча діяльність (малювання, ліплення, аплікація);

-          ігрова діяльність (сюжетно-рольові, дидактичні, настільно-друковані, конструктивно-будівельні, рухливі ігри);

 

-          музична діяльність (гра на дитячих музичних інструментах, музично-дидактичні ігри та вправи, танцювальні рухи);

-          трудова діяльність (трудові доручення, ручна праця, праця в куточку природи, господарсько-побутова праця);

-          дослідницько-пошукова діяльність (досліди, експерименти);

-          логіко-математична діяльність (ігри-ломиголовки, кросворди, ребуси, лабіринти, вирішення логічних завдань та інше).

    Керівництво самостійною діяльністю дітей з боку вихователя, в залежності від ситуації, може бути як безпосереднім, так і опосередкованим. В той час, коли діти зробили свій вибір і активно зайнялися справою за бажанням та інтересами, вихователь має можливість проводити індивідуальну роботу з вихованцями з різних розділів програми, сфер життєдіяльності, опосередковано спостерігаючи за заняттями всієї решти дітей.

   Постійний контроль, вказівки, обмеження, необґрунтовані правила, докори, негативна оцінка діяльності дитини з боку вихователя можуть зашкодити її особистості у виробленні оцінночного ставлення до себе, своїх можливостей.

  Для організації самостійної діяльності дітей в календарному плані освітньої роботи вихователі мають обов'язково зазначати умови, за яких вона буде проводитись (матеріали, атрибути, ігри, обладнання, посібники тощо), тобто створити «ситуацію успіху» для кожної дитини у всіх центрах розвитку.

   Роль помічника вихователя в організації самостійної діяльності дітей, які не зайняті на основному занятті

   Сьогодні помічник вихователя - це не няня, не прибиральниця, не технічний працівник, як до цього ставилися раніше, не наглядач за дітьми, а теж педагог, який бере участь у навчально-виховній роботі (згідно ст.27 Закону України «Про дошкільну освіту»).  Коли з однією підгрупою вихователь проводить заняття, то за другою підгрупою помічник вихователя не лише наглядає, а й працює - виконує з дітьми посильну навчально-виховну роботу, зміст якої завчасно продумує вихователь: читання та розповідання казочок; розгляд ілюстрацій, предметних чи сюжетних картинок; виготовлення поробок; прибирання у шафах; настільно-друковані ігри; виготовлення альбому для іменинника; підклеювання книжок; сюжетно-рольова гра; розв'язання моральних ситуацій; розмальовування картинок; колективні види праці і т.д.

    Доречно продумувати такі форми роботи не зайнятими на занятті дітьми, які пов'язані з темою навчально-виховного блоку та темою заняття. По завершенню виконання завдання такими дітьми вихователю варто оцінити результати їх роботи та похвалити їх за старанність і те, що вони не заважали працювати іншим.

   Варто наголосити, що другу підгрупу, по можливості, може взяти на заняття інший спеціаліст ДНЗ: музкерівник, інструктор з фізкультури, практичний психолог, керівник гуртка тощо. Однак, недопустимо просто відправляти помічника вихователя з дітьми в роздягальню, у спальню тощо без усякого вмотивованого виду діяльності, аби лише вони не заважали вихователю у проведенні основного заняття з першою підгрупою дітей.

    При плануванні спеціально організованих ігор-занять з дітьми раннього віку, і не тільки, можна використовувати такий варіант організації навчання дітей: поки вихователь займається з молодшою підгрупою, старші граються і готуються до заняття під наглядом помічника вихователя; потім вихователь працює зі старшою підгрупою, а молодші граються і допомагають помічнику вихователя підготувати матеріал до наступного заняття. Педагог знову займається з малятами, залишаючи старших під наглядом помічника; потім малята збираються на прогулянку з помічником, а вихователь проводить друге заняття зі старшою підгрупою. Після заняття педагог виходить з молодшою підгрупою на прогулянку, а старша підгрупа під наглядом помічника починає одягатися.        Однак, організація навчання дітей за підгрупами може бути ефективною лише за умови активної участі в ньому помічника вихователя і чіткого розподілу обов'язків між помічником і педагогом. Вихователь повинен щоразу продумувати і планувати етапи цієї співпраці, готувати необхідний для кожного заняття добір дидактичного матеріалу.

 

ВИКОРИСТАННЯ МУЛЬТФІЛЬМІВ ЯК ЗАСОБУ РОЗВИТКУ ЗВЯЗНОГО МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Із кожним роком використання в освітньому процесі нових тех­нічних засобів стає все популярнішим. На сучасному етапі роз­витку техніки створені спеціальні навчальні матеріали та програми для дітей дошкільного віку. Такі засоби мають універсальні дидак­тичні можливості: вони дають змогу навчати дітей мови і розвивати мовлення в діалоговому режимі з урахуванням їхніх індивідуальних і вікових можливостей. На жаль, у вітчизняній дошкільній лінгводидактиці відсутній досвід використання технічних засобів у освітньо­му процесі. Безумовно, у практиці навчання дошкільників викорис­товували діафільми, навчальні відео, навчальне телебачення і навіть художні фільми. Проте це є швидше винятком, ніж правилом. Голов­ним недоліком є те, що мовна та культурна дійсність у технічних за­собах відтворюється умовно.

Можливості використання світлової та звукової техніки в освітньому процесі

У освітньому процесі дошкільного закладу доцільно викорис­товувати світлотехнічні й звукотехнічні засоби. Світлотехнічні засоби, як-от: відеопроекційні апарати, діапроектори, кадропроектори, кодоскопи, фільмоскопи, дають змогу візуалізувати ін­формацію, яка під час освітнього процесу може виконувати різні функції:

• бути опорою для розуміння структури мови;

• бути сполучною ланкою між смисловою і звуковою сторо­нами слова, полегшувати запам'ятовування сюжету;

• проектувати на екран різні комунікативні ситуації. Звукотехнічні засоби дають змогу застосовувати всі види зву­кової наочності у процесі навчання вимови літер як близькоспорідненої, так і іноземної мов.

Сучасні мультимедіатехнології дають змогу поєднувати різні види представлення інформації: текст, статичну й динамічну графіку, відео- та аудіозаписи в єдиний комплекс, що дає дитині змогу активно брати участь у різних видах діяльності.

Під час перегляду відеоматеріалів зоровий аналізатор полегшує дитині сприймання й розуміння мовлення на слух. Такі зорові опори, як: органи мовлення, жести, міміка, кінеми тощо, підкріплюють слухові відчуття, полегшують внутрішнє промовляння. Отже, вихо­ватель під час проведення заняття з навчання мови та розвитку мов­лення має можливість:

• створювати мовленнєве середовище;

• інтенсифікувати процес, поєднуючи форму, організацію, темп заняття і слухо-зоровий вилив на дитину з її реальни­ми можливостями щодо сприймання й перероблення ін­формації;

• ефективно реалізувати принципи навчання, що виховує, тому що телеекран дає змогу зробити процес засвоєння про­понованого матеріалу більш живим, цікавим, проблемним,

• переконливим і емоційним, оскільки інформація за допомо­гою відео подається у двох планах: сенсорному і субсенсорному (один із проявів несвідомого);

• контролювати сприймання та засвоєння інформації, вно­сити свої корективи у процес навчання за допомогою відео.

Аналіз сучасного стану медіадидактичного забезпечення освітнього процесу

Із-поміж усіх медіатехнологій найпопулярнішими серед дошкіль­ників, безумовно, залишаються мультиплікаційні фільми. Існує низка телеканалів, які транслюють мультфільми, що впливають на свідомість дітей. Мультфільми, з одного боку, дають батькам змогу відволікти чи­мось дитину на певний час, а з іншого — виконують неабияку вихов­ну, пізнавальну й розвивальну функції. Фахівці виокремлюють кілька принципів дії механізму формування в дітей соціальних установок і цінностей під впливом мультиплікаційних фільмів, зокрема:

• інформування — підвищення обізнаності дітей про довкіл­ля, формування первинних уявлень про добро і зло, етало­ни хорошої і поганої поведінки;

• ідентифікація — засвоєння соціаль­них установок і цінностей шляхом зіставлення себе з персонажами мультфільмів; імітація — копіювання поведінки, наслідування героїв мультфільмів.

Сюжети мультфільмів — стандартні ситуації, у які потрапляють діти в повсякденному житті, у процесі спілкування з іншими членами суспільства. Вони демонструють соціальні норми, правила, гендерні ролі, цінності й моделі поведінки тощо. Відтак діти відтворюють сюжети, закріплюючи способи дії в тих чи тих ситуаціях.

На жаль, сучасні мультфільми характеризуються особливо низьким рівнем мовленнєвої культури. Вони містять грубі, жаргонні слова, неприпустимі для слуху дитини.

Наприклад: шмаркач, тупий, гальмо, бовдур, дебіт, кретин, повний відпад. У мультсеріалі «Спанч Боб» (Губка Боб) є серії з назвами: «Ласкаво просимо в помийницю», «Маньяк-душитель» тощо. Також у перекладі багатьох мультфільмів широко використовують жаргонну лексику, як от: прикольно, пофігу, шізове містечко тощо. Сучасна анімація часто-густо пропонує недитячі теми, про що свідчать, скажімо, такі фрази з популярного мультфільму «Шрек»: «Будемо розпо­відати одне одному про любовні пригоди», «ми сексуальні» і т.д. Крім того, різні герої багатьох сучасних мультфільмів говорять однаковими голосами, однаково сміються, видають однакові звуки.

Діти, як не прикро, використовують цю лексику, вважаючи її справжньою, живою, «прикольною». Саме вона може стати для них ґрунтом культури мовлення у подальшому.

Негативний вплив сучасних мультфільмів на процес соціалізації дітей

Як і будь-який інший медіапродукт, мультфільми можуть впли­вати на процес соціалізації особистості як позитивно так і негативно. У радянські часи мультфільми не штампували щомісяця. Вони були одиничним продуктом, від цього їх якість лише вигравала. Кожну де­таль було продумано до дрібниць, щоб вносити у свідомість дитини лише позитивну інформацію.

На жаль, як наприкінці минулого століття, так і сьогодні, муль­типлікаційна індустрія переживає не найкращі часи. Вітчизняних мультфільмів створюють замало, тому звільнену частку на ринку медіапродукції посіли американські та японські мультфільми, що роз­раховані на іншу аудиторію, ментальність, несуть у собі елементи іншої культури. На думку фахівців, більшість сучасних мультфільмів можуть мати небезпечні для дітей і суспільства наслідки. Низ­ка мультфільмів і мультсеріалів відверто пропагують антисоціальну поведінку, неповагу, цинізм, жорстокість до людей, дискредитують статус дорослих, спонукають до здійснення протиправних дій тощо.

Яскравим прикладом цього є здійснений російським науковцем Ольгою Араптановою аналіз кількох серій мультфільму «Маша і Ведмідь», що охоплює аспекти структурного аналізу, аналізу медійних стереотипів, персонажів медіатекстів, автобіографічного, схематичного, ідеологічного і філософського, етичного, естетичного ана­лізів. На думку науковця, головні герої не роблять добрі вчинки, а подають негативні приклади, що руйнують дитячу психіку.

Сучасні мультфільми аж ніяк не формують морально-етичні нор­ми поведінки дитини в соціумі, а вчать її неприпустимих для нашої культури й виховання жорстокості, цинізму, спонукають до руйнування.

Мультфільм як аудіовізуальний медіа-текст, залишаючись ефективним для роз­в'язання багатьох освітніх завдань, сьогодні є знаряддям маніпуляцій сві­домістю дітей дошкільного віку. У ба­гатьох мультфільмах неадекватний стиль поведінки демонструють позитивні персонажі. Діти, ідентифікуючи себе із цими героями, наслідуючи їх, поступово засвоюють агресивні моделі поведінки, при­ймаючи їх як норму. У результаті регулярного зіткнення з тим, що девіантна поведінка на телеекрані не карається і навіть не осуджується, у дітей відбувається формування й легітимація деструктивних соціаль­них установок і цінностей. Такому стану речей сприяє і субсенсорне сприймання.

Субсенсорне сприймання (від лат. sub — під; sensus — почуття, відчуття)— один із проявів несвідомого; форма безпосереднього психічного відображення дійсності, що зумовлюється такими подразниками, про вплив яких на його діяльність суб'єкт може не здогадуватися; один із проявів несвідомого.

Доведено, що діти починають визнавати анімаційні фільми чи мультфільми як нереальні у віці близько шести років. До семи ро­ків вони зазвичай ще не здатні розрізняти адекватно фантазію та ре­альність у медіа.

Отже, необхідність соціального контролю ціннісного змісту мультиплікаційних фільмів особливо актуальна. Розв'язання цього завдання тісно пов'язане з проблемою розроблення медіадидактичного підходу до переліку медіапродукції, що може бути запропонова­на дітям дошкільного віку для самостійного перегляду або перегляду в присутності дорослого.

У сучасних мультфільмах існує низка недоліків, які негативно впливають на формування психіки дітей, зокрема:

• неправильне формування інстинкту самозбереження, неусвідомлене підштовхування дитини до суїциду — герої можуть по кілька разів вмирати і воскресати; надлишок агресії та насильства на екрані. Головний герой — агре­сивний і може завдавати шкоди оточенню, у результаті до­шкільники можуть наслідувати дії героя;

• наділення жінки чоловічими рисами характеру й навпаки — це може бути відображено в одязі, поведінці й учинках персонажа;

• повна безкарність — поганий вчинок персонажа не кара­ється, а іноді навіть вітається — у дітей може сформувати­ся стереотип уседозволеності;

• немає чіткої межі між добром і злом — навіть позитивний персонаж може теж вчиняти по­гано заради досягнення мети. З огляду на вікові особливості, як-от: наївно-ре­алістичний характер, фрагментарність, фабульність сприймання, дошкільники не здатні критично стави­тися до побаченого.

 

 

                                Критерії добору якісних мультфільмів

Критеріями добору мультфільмів з точки зору їх придатності для використання як засобу навчання мови і розвитку мовлення визначено такі:

• емоційна та мовленнєва насиченість, сюжету мультфільму;

• відповідність структури текстів мультфільму можливостям дитячого сприймання й розуміння, співвіднесеність їх із дитячим досвідом і пережитими подіями;

• динамізм фільму, гострота й експресивний розвиток сюжету, захопливі для дитини події; яскравість, оригінальність, та ін­дивідуальність зображення героїв — вони запам'ятовуються;

• зв'язок фільму з реальною життєвою ситуацією дитини, її відносинами з довкіллям;

• пробудження бажання наслідувати позитивного героя, зо­крема його благородство й успішність.

Технологія використання мультфільмів як освітнього засобу

Результати ґрунтовного аналізу теоретичних і практичних доро­бок науковців і практиків дають підстави стверджувати, що сучасне медіадидактичне забезпечення освітнього процесу в дошкільних на­вчальних закладах — недосконале. Пропонуємо авторську техноло­гію застосування відеосюжетів із мультфільмів як засіб навчання мови й розвитку зв'язного мовлення старших дошкільників, для якої розроблено систему тематичного планування.

Коротко охарактеризуємо концептуальні підходи до реалізації технології та певні рекомендації щодо її втілення. Найсприятливіша технологія роботи з мультфільмами передбачає формування у дітей таких умінь:

• організовано й усвідомлено сприймати інформацію;

• спостерігати, класифікувати, обирати;

• аналізувати й резюмувати отриману інформацію;

• усно висловлювати думки щодо побаченого.

Це зумовлено певними причинами. По-перше, тому що екран­ні засоби для сучасної дитини є звичайними й улюбленими, зустріч із ними приносить їй радість. По-друге, використання відео в на­вчанні мови та розвитку мовлення допомагає й дорослому розкри­вати свої творчі здібності. По-третє, використання екранних засобів дає змогу дорослому розширити варіативність ситуацій у межах від­працьованої лексико-граматичної теми (якщо йдеться про організо­ваний процес навчання), привносячи щоразу щось нове, що викли­кає інтерес у дитини і дає імпульс для вербального висловлювання. А отже, дає змогу повніше здійснювати комунікативну спрямова­ність процесу навчання мови й розвитку мовлення.

Навчання мови та розвиток мовлення неможливі без опори на принцип наочності. Наочність є засобом навчання, що забезпечує оптимальне засвоєння освітнього матеріалу, виявляється ефективним прийомом розвитку пам'яті, утворює основу розвитку творчої уяви та мислення і є джерелом набуття знань. Мовна наочність охоплює мовленнєву діяльність дорослого й дитини, її можна застосовувати на кожному занятті незалежно від його етапу, цілей і завдань. Вона реалі­зує комунікативну спрямованість заняття, від ступеня її використання залежить показник щільності спілкування на занятті.

/Files/images/1358909109_vybiraem-multfilm_01.jpg