Сторінка психолога

Практичний психолог Косенко Катерина

Олексіївна

Стаж роботи 6років

На посаді практичного психолога 3роки


Психолог консультує

      Практичний психолог дошкільного навчального закладу №9 "Фіалка" Косенко Катерина Олексіївна працює у нашому закладі з дітьми різного віку, працівниками закладу, батьками, надаючи консультативну та практичну допомогу у розвитку та вихованні дошкільнят.

    Головною метою роботи психологічної служби є збільшення ефективності навчально-виховного процесу, своєчасне виявлення труднощів, проблем та умов індивідуального розвитку особистості, корекції міжособистісних стосунків всіх учасників педагогічного процесу, профілактики відхилень в індивідуальному розвитку та поведінці

    . На цій сторінці Катерина Олексіївнавна надасть рекомендації та поради з актуальних проблем психологічного розвитку.

Маємо надію, що ця сторінка буде корисною та цікавою для всіх

зацікавлених людей.

 

Рекомендації батькам гіперактивних дітей

·  У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку ,коли вона цього заслужила ,підкреслюйте успіхи . Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах .

·  Уникайте повторень слів «ні» і «не можна» .

·  Говоріть стримано ,спокійно  і м’яко .

·  Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу , щоб вона могла його завершити.

·   Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.

·  Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності ,що вимагають концентрації уваги.

·   Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня . Час прийму їжі ,виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати  цьому розпорядкові .

·  Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах ,на ринках ,у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив .

·  Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером . Уникайте неспокійних , гучних приятелів . Оберігайте дитину від стомлення ,оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання , гіперактивності . Давайте дитині можливість витрачати  надлишкову  енергію . Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі :тривалі прогулянки ,біг ,спортивні заняття.

Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей

У роботі з дітьми з тривожністю необхідно

·   Постійно  підбадьорювати ,заохочувати  демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;

·  Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності,уміння правильно  оцінити їх ,опосередковано ставитися до власних успіхів ,невдач ,не боятися помилок ,використовувати їх для розвитку діяльності ;

· Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;

·  Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності ;

·  Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками , розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;

·   Щоб перебороти скутість ,потрібно допомагати дитині розслаблюватися ,знімати напругу за допомогою рухливих ігор ,музики ,спортивних вправ ;допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості,рішучості ,що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри,що виражають тривожність занепокоєння учасників ,дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх , оцінити їх як  характеристики ігрових персонажів ,а не даної дитини,і  на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.

· Не сваріть дитину за те,що вона посміла гніватися на вас. Навпаки,поставтеся до неї,до її обурення з розумінням і повагою :допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.

· Тільки тоді, коли емоції згаснуть,розкажіть дитині про те,як ви переживали,коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій .

· Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування,терпимо його доти,доки воно не вибухне,як вулкан,яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так,щоб не принизити дитину,не звинуватити,а просто виявити своє незадоволення.

Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки

·   Не оберігайте дитину від повсякденних справ,не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перенавантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

·  Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.

·   Заохочуйте  в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.

·  Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.

·  Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.

· Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:

· Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.

·  Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.

·  Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.

· Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате , ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

Кілька порад батькам замкнутих дітей:

· Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.

· Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.

·  Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

 

Десять заповідей для мами і тата майбутнього першокласника

· Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу дома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: «Який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд».

· Визначте загальні інтереси. Це можуть бути пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).

· Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той й на інший продукт).

· Не лайте, а тим більше – не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: «Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему».

·  Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.

· Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення – запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) – нехай розповість, що більше всього сподобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що вам це цікаво.

· Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не згасне.

·  Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачачи світ очима іншого – основа для взаєморозуміння.

·   Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: «Обов’язково вийде, тільки потрібно ще раз спробувати». Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.

·  Не будуй те ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.

 

         Пам’ятка для батьків майбутнього першокласника

У 6 – 7 років формуються мозкові механізми, що дозволяють дитині бути успішною у навчанні. Медики вважають, що у цей час дитині дуже важко. І тисячу разів були праві наші прабабусі, які відправляли своїх нащадків у гімназії тільки у 9 років, коли нервова система вже сформувалася.

Однак серйозних зривів і хвороб можна уникнути і сьогодні, якщо дотримуватися найпростіших правил.

Правило 1

Ніколи не відправляйте дитину одночасно в перший клас і якусь секцію або гурток. Сам початок шкільного життя вважається важким стресом для семирічних дітей. Якщо маля не зможе гуляти, відпочивати, робити уроки без поспіху, у неї можуть виникнути проблеми зі здоров’ям, невроз. Тому, якщо заняття музикою та спортом здаються необхідною частиною виховання, почніть водити дитину у ці гуртки за рік до початку навчання або із другого класу.

Правило 2

Пам’ятайте, що дитина може концентрувати увагу не більш як на 10 – 15 хв. Тому, коли ви з нею будете робити уроки, кожні 10 – 15 хвилин необхідно перериватися й обов’язково давати маляті фізичну розрядку. Можете просто попросити пострибати на місці 10 разів, побігати або потанцювати під музику кілька хвилин. Почати виконання домашніх завдань краще з письма. Можна чергувати письмові завдання з усними. Загальна тривалість занять не має перевищувати однієї години.

Правило 3

Комп’ютер, телевізор і будь-які заняття, що вимагають значного зорового навантаження, мають тривати не більше години на день – так вважають лікарі-офтальмологи й невропатологи в усіх країнах світу.

Правило 4

Протягом першого року навчання ваше маля потребує підтримки. Дитина не тільки формує стосунки з однокласниками й учителями, але й уперше розуміє, що з нею самою хтось хоче дружити, а хтось – ні. Саме у цей час у маляти складається свій власний погляд на себе. І якщо ви хочете, щоб із нього виросла спокійна і впевнена у собі людина, - обов’язково хваліть! Підтримуйте, не лайте за й неакуратність у зошиті. Усе це – дрібниці порівняно з тим, що від нескінченних докорів і покарань ваша дитина не буде вірити у себе.

Кілька коротких правил

1.Показуйте дитині , що її люблять такою, якою вона є , а не за якісь досягнення.

2.Не можна ніколи (навіть у пориві гніву )говорити дитині , що вона гірша за інших.

3.Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які  її запитання 

4.Намагайтесь щодня знаходити час ,щоб побути наодинці зі своєю дитиною.

5.Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками ,але й із     дорослими.

6.Не соромтесь підкреслювати,що ви пишаєтеся своїм малюком .

7.Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини .

8.Завжди говоріть  дитині правду ,навіть коли вам це невигідно.

9.Оцінюйте тільки вчинки,а не її саму.

10.Не домагайтеся успіху силою . Примус – найгірший варіант морального виховання . Примус у сім’ї

порушує  особистість  дитини .

11.Визнайте право дитини на помилку .

12.Думайте про дитячий «банк» щасливих спогадів .

13.Дитина ставиться до себе так , як ставляться до неї дорослі 

14.І взагалі , хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини ,і тоді ви краще зрозумієте ,як її виховувати .

«Проблема насильства

над дітьми дошкільного віку»

В різні часи і в різних культурах розвиток суспільства супроводжувався появою парадоксів і протиріч. Один із унікальних парадоксів 21-го століття пов'язаний з відношенням суспільства до дітей. Цивілізовані країни витрачають багато коштів, прагнучи підвищити рівень народжуваності, в той час як суспільство і спеціалісти б’ють тривогу з приводу збільшення випадків насилля над дітьми. Невипадково останнім часом на сторінках наукової преси, газет та журналів, радіо та телебачення обговорюються питання про суть насилля в суспільстві. Вразливість дітей і можливість створення для них безпечних умов життя.

Практично кожну дитину карали в дитинстві батьки, педагоги чи родичі. В свідомості дорослих людей склався досить стійкий стереотип: без застосування покарання виховати дитину неможливо. Однак, практика показує, що не всяке покарання допомагає досягненню благородної мети – виховання. Більш того, форми покарання, які обирають батьки в процесі виховання дитини, можуть заподіяти тяжку шкоду особистості дитини.

Покаранням вважається певний вплив, спрямований на усвідомлення людиною свого вчинку. Специфіка покарання розпізнається по двом ознакам:

1. Покарання повинно бути справедливим, відповідним вчинку.

2. Покарання не повинно принижувати людську гідність, а той, хто карає, будь-то батьки, педагог, чи хтось інший, не повинен прагнути до влади над жертвою. ПОРУШЕННЯ ОДНІЄЇ З ЦИХ ОЗНАК ПЕРЕТВОРЮЄ ПОКАРАННЯ В НАСИЛЛЯ.

В реальному житті ці ознаки стираються, або ігноруються тими, хто карає.

Домашнє насилля – це свідома поведінка людини, за допомогою якої вона досягає абсолютної покори і контролю над дітьми. Причин насилля над дитиною багато. Психологи, перш за все, відмічають наступні: Рукоприкладство батька до доньки пов’язане з проблемами сексуального характеру. За допомогою фізичного покарання він знімає з себе тягар незадоволених потреб, або відшкодовує моральний збиток від поганих відносин з дружиною. Жорстоке відношення батька до сина пояснюється суперництвом через кохання дружини. Жінка здійснює насильство над своїми дітьми, взявши за приклад батьківську сім'ю. Жорстоке покарання стало для неї стереотипом виховання. Всі ці причини ховаються у підсвідомості людини. Дуже часто батьки карають своїх дітей за неслухняність. Насилля, жорстоке поводження з дітьми відбувається за стінами рідного будинку, там, де сторонні цього не бачать. Ризик насильства зростає, якщо у батьків спостерігаються такі психологічні характеристики як ригідність ( складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього потребують обставини), домінування, тривожність, роздратованість (особливо на провокуючу поведінку дитини), низька самооцінка, депресивність, імпульсивність, залежність, низький рівень емпатії та відкритості, низька стресостійкість, емоційна лабільність, агресивність, замкнутість, підозрілість і проблеми самоідентифікації. Негативне ставлення батьків до оточення та неадекватні соціальні очікування стосовно дитини. Низький рівень соціальних навичок. Відсутнє вміння вести переговори, вирішувати конфлікти й проблеми, справлятися зі стресом, просити допомоги в інших. Насильство над дітьми є сімейною таємницею, яка ретельно приховується і не обговорюється відкрито.

Ризик застосування батьками насильства по відношенню до дітей збільшують виражені у них психопатологічні відхилення, знервованість, депресивність, схильність до суїцидів. Алкоголізм та наркоманія батьків і, як наслідок, психофармакологічні проблеми й афективні порушення: агресивність, гіперсексуальність, дратівливість, порушення координації, послаблений контроль над своєю поведінкою, зниження критики, зміни особистості та ін. проблеми. Відсутність належних батьківських навичок і почуттів. Дефіцит батьківських почуттів і навичок найчастіше характерний для молодих, розумово відсталих, психічно хворих батьків. Частіше за все застосовують насильство до дітей такі родини: родини батьків-одинаків, багатодітні родини,вітчим у родині або прийомні батьки. Ризик сексуального насильства над дівчинкою збільшується в родинах із нерідним батьком.

Досвід підтверджує, що батьки, які використовують насильство для врегулювання конфліктів один з одним, схильні використовувати його і по відношенню до дітей. Жінки, що зазнають насильства від чоловіка, ймовірно частіше застосовують його до своїх дітей.

Насилля зі сторони близької людини, в якій дитина завжди намагається знайти опору і підтримку приносить велику психологічну і фізіологічну шкоду. В цьому випадку порушується основний принцип сім'ї – безпечне існування всіх її членів.

Діти з сімей, у яких практикується насильство, відчувають постійний психологічний дискомфорт, для них це справжня трагедія. Існує ряд спільних ознак, що характеризують переживання та поведінку більшості таких дітей.

1. Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, переживають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки.

2. Зовнішні прояви поведінки. Мала дитина не може знати, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскільки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у поведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків.

3. Нездатність виразити почуття вербально. Спостерігаючи за практикою насильства в сім’ї, діти доходять висновку, що насильство — це спосіб, яким «дорослі» вирішують свої конфлікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто не показав цим дітям, як слід говорити про їхні почуття, думки, вони часто не знають, що переживають або відчувають, і як можна виразити свої емоції та почуття у вербальній формі.

Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров’ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей - жертв насильства - з’являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.

Насилля викликає значні емоційні потрясіння – стресові стани, які хворобливо впливають на стан всього організму.

Основними ознаками стресового стану у дітей є:

- Порушення сну (дитина погано засинає і неспокійно спить);

- Дитина швидко втомлюється (загрузки, які давались їй легко, важко переносяться на даному етапі);

- Дитина часто плаче, безпричинно ображається або надто агресивна;

- Дитина розсіяна, забудькувата, невпевнена в собі, непосидюча. У неї спостерігаються нав’язливі рухи;

- Труднощі в дотриманні дисципліни, чи навпаки, дитина надто забита, безвольна;

- Боїться контактів, прагне залишитися на самоті, вперта, схильна до істерик;

- Дитина постійно жує чи смокче щось, чого раніше за нею не спостерігалось;

- Ознаками стресового стану дитини є тремтіння рук, качання головою, похитування плечами, ігри з статевими органами, денне нетримання мочі;

- Деякі діти в стані тривалого стресу починають втрачати вагу, виглядають змарнілими, або ж навпаки, у них починає розвиватися ожиріння;

- Розлади пам’яті, уяви, слабка концентрація уваги, втрата інтересу до всього, що раніше викликало активність.

Діти, які знаходяться в стані психологічного стресу частіше за все відчувають тривогу, невпевненість, злість, і завжди – СТРАХ.

В ситуації тривалого стресу можуть розвинутись психологічні відхилення і проблеми: розвиваються хвороби, діти відстають в рості, розумовому розвиткові. Пережите в дитинстві насилля накладає відбиток на подальше життя дитини.

Основна небезпека жорстокого поводження батьків з дітьми полягає в тому, що б’ючи їх, чи негативно впливаючи на їх психіку шляхом погроз ображань та принижень вони створюють умови для виникнення і наступного закріплення в дітях психічних аномалій, що містять жорстокість. Погрози та примушування викликають почуття страху, незахищеності. Почуття страху веде до внутрішнього опору: агресивності в одних випадках і апатії, байдужості, пасивності в інших. Такі психологічні проблеми тягнуть за собою проблеми педагогічні: лицемірство, грубість, обман. Насилля в сім'ї веде до відчуження дитини, а за відчуженням іде неслухняність та важковиховуваність.

Для тих, хто кричить про необхідність «твердої руки», я хочу розповісти історію однієї літньої дами. Коли вона була молодою матір'ю, то вірила, що без різки гарної людини не виховаєш. Одного разу її маленький син провинився, їй здалося, що він уперше в житті заслуговує на те, щоб його добре відшмагали. Вона наказала йому піти і самому зірвати різку. Хлопчик пішов і тривалий час не повертався. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: «Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш кинути у мене!» Тут мати також розплакалася, тому що раптом побачила все очима дитини. Дитина, мабуть, розмірковувала: «Мама хоче завдати мені болю. Для цього і камінь стане в пригоді...». Потім жінка поклала камінь на кухонну полицю, де він і залишився лежати як вічне нагадування про обіцянку, яку вона дала собі у той момент,— жодного насилля!..» Непогано було б нам усім покласти на кухонну поличку невеликий камінець, як нагадування дітям і самим собі — жодного насилля!

Фізичні покарання і їх наслідок – психічні травми стають ланками одного кола насилля, яке тягнеться з покоління в покоління. Людина, що зазнала насилля, сама стає джерелом насилля по відношенню до своїх і чужих дітей. Уникнути негативних наслідків покарань можна при дотриманні таких умов:

1. Не застосовувати фізичні покарання.

2. Батьки повинні дати відчути дитині, що люблять її, не дивлячись на покарання, що її позбавляють любові, уваги й турботи лише на якийсь час, що батьки не менше дитини засмучені такою ситуацією.

3. Покарання повинно відноситись не до всієї особистості дитини, а до конкретного випадку за який її покарано.

                        Ні - виховній агресії в сім’ї!

Виховуючи дитину, ми частішe використовуємо метод «агресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величезним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розуміючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, і, як і ми з вами, накопичує агресію в собі. Рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє (від легких колік до серйозних психозів).

Своєю нищівною словесною агресією батьки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, випробує такий урок на батьках.

Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси.

Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а биття — злочином.

Вихована такими методами дитина дзеркально спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане пригнічувати.

Своїми методами виховання ми позбавляємо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо.

Дуже важливо, щоб ми використовували симпатію та усмішку, підтримку, співчуття та навіювали доброту, бо всі негативні емоційні вияви позначаються на психічному стані дитини.

Змініть тактику виховних впливів і полюбіть дитину, якою б вона не була. Адже обов'язок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов'ю та розумінням!

Профілактика психологічних травм у дитини

Любіть та підтримуйте свою дитину. Гарне ставлення батьків допоможе їй зрозуміти - життя прекрасне.

Пам"ятайте, що виховання дитини потребує терпіння, смовідданості та внутрішньої стабільності.

Розвивайте своє вміння зі щирим інтересом розпитувати дитину, вислуховувати її.

Розширюйте уявлення дитини про людські почуття.

Учіть дитину адекватно реагувати на певну подію, вчинок, результат діяльності.

Навчайте з оптимізмом ставитися до труднощів, розповідайте як їх долати.

Розвивайте власну силу волі та вимогливість до себе.

Памятайте, що дитині потрібен час до відпочинку, не перевантажуйте її.

Допомагайте дитині повірити у себе та в свої сили.

Намагайтеся бути одночасно вимогливим і справедливим.